Наталія народилась в Україні в 1969 році, тоді це ще був радянський союз. У Кременчуці в льотному училищі тоді навчались юнаки з усього світу. І вона закохалася в курсанта із Сибіру. Тоді й гадки не мала, як це далеко – той Сибір. Змінити місце проживання в СРСР не виглядало великою проблемою. Купила квиток на літак за 70 рублів та полетіла назустріч коханню. У 22 роки, в березні 1991, Наталія виїхала із Кременчука в Братськ.
У серпні 1991 союз розпався, і жінка, проживши всього півроку у Сибіру, отримала російське громадянство. Незважаючи на це, вона часто приїжджала до батьків в Україну, спілкувалась з подругами дитинства. Мову не забувала, бо з родиною зі Львову спілкувалась виключно українською. У 2015 році Наталія прийшла в міграційну службу Кременчука з великим бажанням отримати громадянство України за правом народження. Її батьки, бабусі, дідусі, брати та сестри народились у Полтавській та Чернігівський областях. Нарешті у 2021 році жінка підготувала повний пакет документів на отримання громадянства України, півтора місяці у липні 2021 переконувала ДМС, що хоче подаватися, хоча вони наполегливо пропонували посвідку на проживання, мовляв, навіщо їй те громадянство… Наталія інтуїтивно наполягала на громадянстві.
Врешті 3 грудня 2021 року її матері зателефонували з ДМС і повідомили, що громадянство надано. Наталія запитала, чи є якісь терміни, щоб закінчити процедуру, їй сказали, що ні!!! ДМС її обманули, не попередили, що відлік двох років на відмову від російського громадянства ведеться з дати набуття громадянства, а не з дати отримання ТПГУ. Тобто жінка думала, що відлік почнеться, коли отримає ТПГУ, в липні 2022, а насправді він почався ще в грудні 2021. На той час вона жила і працювала у москві.
11 лютого 2022 Наталія виїхала з росії, хоча нічого знала про загрозу повномасштабного вторгнення. Перетнувши кордон з величезними проблемами, вона прибула 13 лютого 2022 до Кременчука. Це місто, де вона народилась, де на той момент ще жила її матуся. 23 лютого жінка встигла подати в ДМС чеки на отримання ТПГУ, і їй видали довідку про набуття громадянства. Ну а 24 лютого почалось повномасштабне вторгнення… Її автівка мала російські номери, в неї паспорт рф і тільки довідка про громадянство. Приїжджала поліція, перевіряла Наталію. На блокпостах вона не з”являлась. Жила без роботи, без документів.
У березні Наталка почала волонтерити: допомагати приймати з-під обстрілів людей з Харькова та інших міст. Вона писала воєнкому Полтавської області Дмитру Луніну та Ірині Верещук про те, що їй не видають ТПГУ – безрезультатно. У травні захворіла мама Наталки, і вона приділяла їй багато часу. У липні мама померла, і в день її смерті у Києві Наталці виписали ТПГУ. 23 липня їй зателефонувала жінка з ДМС та привітала: “Вам виписали документ. 3 серпня надійде з Києва – приходьте!». Наталці здалось тоді, що то мама її відпустила: все, дитино, ти вільна.
Зараз Наталія живе і працює в Києві. Декларацію на вихід із громадянства рф в ДМС подала, отримала відмову. Адвокат готує позов до суду. Паспорт рф закінчується в грудні 2023 року, ТПГУ теж. З лютого 2022 вона знаходиться на території України, ненавидить країну, в якій прожила багато років, щаслива, що повернулась на батьківщину.
