У Євгенії мама українка, а тато росіянин. Женя народилася в рф у 1993 році. Змалечку вона їздила до маминих батьків в Україну, 2 роки дитинства прожила в Україні і завжди мріяла тут жити. Женю навіть похрестили в Львівській області, вона має хрещених українців. У 2017 році прийняла рішення здійснити мрію і вже наступного року отримала посвідку на постійне проживання в Україні.

Тоді вже тривала війна, свідомі люди робили свій вибір, і Женя вирішила змінити громадянство. У 2020 році вона звернулась до ДМС і подала документи. Там сказали чекати на рішення 3 місяці. Коли пройшло чотири, Женя звернулася з запитанням, чи готові документи. З’ясувалося, що вони лежать там з листопада, але ніхто про це не повідомив. Коли прийшла їх забирати, ще й натиснули, щоб підписала отримання документів заднім числом, листопадом.

Тимчасове посвідчення громадянина України (ТПГУ) Женя отримала 12 квітня 2021. Відразу записалась до росконсульства і подала заяву на зняття з реєстрації в рф. Протягом півроку вона збирала документи і на початку грудня почала намагатися записатися до консульства рф у Львові, але на сайті не було вільних вікон. З’ясувалося, що у Львові вже тоді закрили консульство, і Женя швиденько записалась до київського росконсульства на 7 лютого 2022. Там не прийняли документи, бо переклад тимчасового посвідчення був завірений не в них. Прийшлося перезаписатися на 24 лютого…

Ну а далі зрозуміло…Повномасштабне вторгнення, закриті консульства… У 2022 році Женя одружилася та завагітніла. Жінці на 8 місяці вагітності працівники ДМС порекомендували їхати в Молдову і відмовитися від громадянства там. Верх цинізму! На той момент в Жені вже був не дійсний закордонний паспорт рф іі за 2 тижні мав закінчиться ТПГУ. Вона звернулася до прикордонників, які повідомили, що не випустять її, тому вирішила не ризикувати собою та дитиною. Пізніше стало зрозуміло, що без ПМЖ в третій країні документи там відмову не приймають…Відправляти вагітну жінку за кордон, знаючи заздалегідь, що в цьому немає сенсу… Як так можна?

Женя прожила в Україні 5 років, але має багато родичів українців по лінії мами, двоюрідного брата в ЗСУ, тому не дивно, що вона в цій війні на боці України. Але через цю бюрократичну пастку вона не змогла навіть отримати офіційну декретну відпустку і втратила роботу.

Усі ми розуміємо, що країну, на жаль, чекає демографічна криза. Наших дітей вивозять з окупованих територій. І водночас є діти, батькам яких не дають документи, щоб вони жили в Україні. Це діти, які народжені в Україні і мають українське громадянство.